Іванова Н.В., психолог гімназії

   Оскільки конфлікти завжди пов'язані з зіткненням інтересів та поглядів людей, в їх зародженні, розвитку і вирішенні величезну роль відіграють психологічні чинники. Починаючи з 60-70-х рр. опубліковано достатньо робіт із психологічної проблематики конфліктів і особливостей їх психологічного вивчення.

   З'являється новий науковий напрям — психологія конфлікту, яка концентрується на аналізі міжособистісних і внутрішньоособистісних суперечностей та на питаннях практичного і прикладного характеру, пов'язаних як із дослідженням психологічних передумов виникнення та ескалації різних видів конфліктів, так і з пошуком психологічних засобів регуляції і вирішення конфліктів.

   Становлення психології конфлікту відбувається на базі і з урахуванням досягнень у психології особистості, соціальній психології, психології управління, психології спілкування, психотерапії і консультуванні.

   Що ж таке конфлікт із погляду психології?

Кожний, хто хоче зрозуміти вчинки інших або ж свою власну поведінку, починає з пошуку причин відповідних дій, у тому числі і конфліктних, та аналізу ситуації.

Сучасна психологічна наука розрізняє чотири ключові поняття, які описують психологічний контекст виникнення конфліктів як критичних ситуацій.

   Критичні ситуації — це стрес, фрустрація, криза і конфлікт. Життя, звичайно ж, завжди повніше, ніж будь-які класифікації, і тому побачити чітку межу між цими поняттями вдається далеко не завжди.

   Стрес (від англ. stress — напруження) — неспецифічна реакція організму на ситуацію, що вимагає більшої або меншої функціональної перебудови організму, відповідного пристосовування. Стресові реакції — природне явище, життя без стресів неможливе, а «повна свобода від стресу, — як пише Г.Сельє, — означає смерть». Важливо мати на увазі, що будь-яка нова життєва ситуація викликає стрес, але далеко не кожна буває критичною. Критичні стани є причиною дистресу, який переживається, як горе, нещастя, виснаження сил, і супроводжується порушенням пристосовування, контролю, перешкоджає самоактуалізації особистості.

   Фрустрація (від лат.frustratio — омана, марне очікування, розлад) — стан, що спричиняється наявністю суттєвої вмотивованості у досягненні мети (задовольнити потребу) і перешкоди, що заважає цьому досягненню. Перешкодами на шляху досягнення мети можуть виявитися причини різного характеру: фізичного (позбавлення волі), біологічного (хвороба, старіння), психологічного (страх, інтелектуальна недостатність), соціокультурного (норми, правила, заборони). Якщо розглядати прояви цього стану, то вони вказують на різну міру переходу від ситуації скрути до ситуації, коли труднощі у здійсненні діяльності стають непереборними. З погляду порушень у сфері поведінки, фрустрація може виявлятися на двох рівнях: як втрата вольового контролю (дезорганізація поведінки) або як зниження ступеня обумовленості свідомості адекватною мотивацією (втрата терпіння і надії).

Проте далеко не будь-який стан фрустрації та емоційного напруження приводить до конфлікту. Емоційне напруження та невдоволеність пов'язані з незадоволеністю потреб, їх зростання повинно перейти певну межу, за якою агресія виступає у формі спрямованої соціальної дії. Ця межа визначається станом суспільного страху, культурними нормами й дією соціальних інститутів, що стримують виявлення агресивних дій. Якщо в суспільстві або соціальній групі спостерігаються явища дезорганізації, знижується ефективність дії соціальних інститутів, то людина легше переходить межу, що відділяє її від конфлікту.

   Фрустрація постійно присутня в людині, вона подавлюється і може в будь-який момент вийти назовні у формі агресії за певних сприятливих для цього умов. Агресивна поведінка, що викликається фрустрацією, може бути спрямована на іншу людину або групу людей, якщо вони є причиною розвитку фрустрації або здаються такими. Агресія при цьому носить спрямований соціальний характер і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті. Агресивні соціальні дії викликають у відповідь агресивну реакцію індивіда або групи, з цієї миті починається конфлікт.

   Таким чином, для виникнення конфлікту необхідно:

по-перше, щоб причиною фрустрації була поведінка інших людей, 

по-друге, щоб на агресивну дію у відповідь виникла реакція, взаємодія.

   Криза (від грецького krisis — рішення, поворотний пункт) характеризує стан, що породжується проблемою, якої людина не може позбутися, яку не може швидко і звичним способом вирішити (смерть близької людини, важке захворювання, зміна зовнішності, статусу тощо).

Виокремлюють два типи криз:

 * серйозне потрясіння, при якому залишається певний шанс виходу на колишній рівень життя;

 * власне криза — безповоротно перекреслює життєві цілі, плани, залишає у вигляді єдиного виходу з положення модифікацію самої особистості і сенсу власного життя.

   Ф. Василюк називає процес подолання критичних ситуацій переживанням, наповнивши цей термін новим значенням. Раніше це поняття зв'язувалося зі спогляданням, з емоцією, що відображає у свідомості суб'єктивне ставлення до чинника, що її викликав. Ф. Василюк розглядає переживання як внутрішню інтелектуально-вольову роботу з відновлення душевної рівноваги, втраченого сенсу існування («виробництво значення») у критичній ситуації.

   Конфлікт як критична психологічна ситуація припускає наявність у людини досить складного внутрішнього світу та актуалізацію цієї складності вимогами життя. І, якщо при фрустрації перешкодою є зовнішні причини або ж внутрішні, які не підлягають обговоренню, то причини, що породжують конфлікт, не є самоочевидними, безумовними «табу», ці причини тісно пов'язані з умовами проблеми.

   У ситуації конфлікту саме свідомість повинна співвіднести цінність мотивів, зробити між ними вибір, знайти компромісне рішення.

З критичною ж ситуацією ми маємо справу тоді, коли суб'єктивно неможливо ні вийти з даної конфліктної ситуації, ні знайти прийнятного рішення, внаслідок чого свідомість капітулює перед нерозв'язаною задачею.

   Таким чином, критичні ситуації, якщо йти від порівняно легких до найважчих їх форм (від стресу через фрустрацію і конфлікт до кризи) вимагають від людини внутрішньої роботи. Різні стресові реакції часто проявляються у вигляді граничної активізації внутрішніх ресурсів осо­ бистості, яка відстоює свої колишні можливості в реалізації життєвих планів. Складніші життєві ситуації можуть вимагати від людини перегляду рівня своїх життєвих цілей, перегляду потреб і домагань і одночасної реконструкції свого «Я».

   Конфлікт як вид критичних ситуацій, тісно пов'язаний з кожною критичною ситуацією: зі стресом, практично завжди виявляється фрустрованість, невдоволеність, критичність певного періоду або ситуації в житті людини. Конфлікти виступають одночасно і як причини, і як предмет, та, нарешті, як наслідок (як у позитивному, так і в негативному плані) різних критичних ситуацій у житті людини.

   Суттєвим у розумінні психологічної сутності різних видів конфліктів є визначення і структурування складових психологічної феноменології конфлікту.

                                ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТНИХ

                                     СИТУАЦІЙ ТА КОНФЛІКТНОЇ

                                            ВЗАЄМОДІЇ

   Серед понять, якими характеризується структура конфлікту, виокремлюють конфліктну ситуацію: її образ, об'єкт, а іноді і предмет конфлікту, учасників, умови протікання, дії учасників, прийоми й засоби протидії. 

   Який зміст вкладається у ці поняття? У різних конфліктах відіграють важливу роль учасники та соціальне середовище. Соціальні і психологічні процеси розвитку конфлікту впливають на психіку, поведінку, діяльність особистості, оточення, суспільства.

   Серед найважливіших проблем психології конфліктів — питання виникнення конфліктів і конфліктних стосунків, психологічний аналіз їх змісту, причин виникнення, типу й перспектив урегулювання.

   Аналіз конфлікту доцільно починати саме з елементарного, найпростішого рівня, з того, як виникають конфліктні стосунки та ситуації. Традиційно такий аналіз починається з аналізу структури потреб, набір яких специфічний для кожної особистості та соціальної групи.

   У психології широко застосовується відома класифікація потреб А. Маслоу, який підрозділяє потреби на п'ять основних типів:

 * фізичні потреби (їжа, секс, матеріальне благополуччя та ін.);

 * потреби у безпеці;

 * соціальні потреби (потреба в спілкуванні, соціальних контактах, взаємодії);

 * потреби у досягненні престижу, знань, пошани, певного рівня компетенції;

•   вищі потреби у самовираженні, самоствердженні (наприклад, потреба у творчості).

   Усі бажання, прагнення особистості можна віднести до якогось із типів цих потреб. Свідомо або несвідомо індивіди мріють домогтися власної мети відповідно до потреб, а якщо це неможливо, виникають конфліктні ситуації.

   Іншим психологічно значущим елементом, що стимулює виникнення конфліктних стосунків, є цілі особистості, їх збіг, відповідність або невідповідність, а також значущість для учасників конфлікту.

   Спрощено поведінку людини можна уявити як ряд елементарних актів, кожний з яких починається порушенням рівноваги через появу потреби в значущій для індивіда цілі, й закінчується відновленням рівноваги та досягненням мети. Проте в безперервному процесі може виникнути перешкода, і тоді дія уривається.

   Блокада — обставини, які перешкоджають будь-якій дії. У випадку ситуації блокування індивід або група повинні переоцінити ситуацію, прийняти рішення в умовах невизначеності (наявності кількох альтернатив дій), поставити нові цілі і ухвалити новий план дій.

   Суттєве місце у породженні конфліктів і конфліктних ситуацій займає зміст цілей особистості, їх значущість, адекватність і співвідношення, наявність засобів і можливостей реалізації.

   Ситуація блокування — це завжди певне збентеження, ніяковість (від легкого подиву до шоку), а потім — спонукання до нових дій. Кожна людина намагається уникнути блокади, шукає обхідні шляхи, нові ефективні дії, а також намагається зрозуміти її причини. Якщо блокада на шляху задоволення потреби суттєва або, якщо у зв'язку з рядом зовнішніх причин, індивід чи група не можуть подолати скруту, повторне пристосування може не привести до успіху, й тоді виникає конфліктна ситуація.

   В основі будь-якого конфлікту лежить конфліктна ситуація, що включає суперечливі позиції сторін, або протилежні цілі й засоби їх досягнення в даних обставинах, або неспівпадіння інтересів, бажань, потягів конфліктуючих сторін.

   Аналіз конфліктної ситуації починається завжди з визначення проблеми конфлікту, тобто, проблеми узгодження потреб і інтересів, що виявляється у формі конфлікту.

   Проблема в ситуації конфлікту — це завжди перешкода в реалізації цілі, з якою пов'язані не тільки інтереси людей, але і їх страхи та побоювання. Перешкода, блокування реалізації потреб та інтересів у конфлікті завжди пов'язана зі спілкуванням, оскільки саме діяльність іншого або інших нерідко сприймається особистістю як перешкода. За визначенням А.Т.Ішмуратова, «проблема — це дисонанс особистості та її оточення». Дисонанс, і, відповідно, поява конфліктних стосунків відбувається через усвідомлення й визначення таких аспектів проблеми:

 * значущість і актуальність;

 * можливість вирішення (часткового або повного);

 * розуміння та взаєморозуміння у баченні проблеми конфліктуючими сторонами;

 * взаємостосунки в плані врахування інтересів один одного у вирішенні проблеми;

 * узгодженість і підтвердження домовленостей при вирішенні проблеми конфлікту.

Щоб конфлікт почав розвиватися, необхідний інцидент, тобто, одна зі сторін починає діяти, не враховуючи інтереси іншої сторони, якщо протилежна сторона відповідає тим же, конфлікт із потенційного переходить у актуальний.

                                      СТРУКТУРА КОНФЛІКТУ: 

                                       ПСИХОЛОГІЧНІ СКЛАДОВІ

   В сучасній психології традиційно виокремлюють ряд основних структурних елементів конфлікту:

1) сторони (учасники, суб'єкти) конфлікту;

2) умови протікання конфлікту;

3) образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту);

4) можливі дії учасників конфлікту;

5) результат конфліктної ситуації.

   Сторони (учасники або суб'єкти конфлікту) — учасники конфліктної взаємодії, конфліктуючі або протилежні сторони в конфлікті, можуть бути представлені як окремим індивідом, так і групою або соціальною структурою. Учасники, у яких є власна думка, яку вони можуть висловити, називаються опонентами.

   Умови протікання конфлікту. Характер будь-якої розбіжності визначається зовнішнім середовищем. Виокремлюють найважливіші умови протікання конфлікту:

 * просторові умови (сфера виникнення й вияву конфлікту, умови і причини його виникнення, конкретні форми вияву конфлікту, результати конфлікту, засоби й дії, які використовують сторони в конфлікті);

 * тимчасові умови (тривалість, частота й повторюваність конфлікту, тривалість участі в конфлікті кожної зі сторін, тимчасові характеристики кожного з етапів розвитку конфлікту);

 * соціально-психологічні умови (особливості психологічного клімату у групі, тип і рівень взаємодії, ступінь конфронтації, психічні стани й переживання учасників конфлікту, діапазон залучених у суперечність інтересів різних соціальних груп — сімейних, професійних, статевих, етнічних, національних).

   Образи конфліктної ситуації (предмет конфлікту) виступають своєрідною середньою ланкою між характеристиками учасників конфлікту й умовами його протікання, з одного боку, і конфліктною поведінкою — з іншого.

   Конфліктна ситуація — система взаємопов'язаних і взаємообумовлених елементів об'єктивного та суб'єктивного рівня, які відображають актуальне протиріччя.

   Образи конфліктної ситуації, які іноді називають ідеальними картами ситуації, включають такі елементи:

 * уявлення учасників конфлікту про себе (про свої потреби, можливості, цілі, цінності та ін.);

 * уявлення учасників конфлікту про протилежну сторону (про потреби, цілі, цінності, можливості інших учасників конфлікту та ін.);

 * уявлення учасників конфлікту про середовище й умови протікання конфлікту.

Аналіз створюваних образів конфліктної ситуації вкрай важливий з таких причин:

 * образ конфліктної ситуації, а не сама по собі реальність конфліктної суперечності, безпосередньо визначають конфліктну поведінку особистості, її реакції й переживання;

 * існує реальний і ефективний спосіб вирішення конфлікту шляхом зміни образу конфліктної ситуації, що здійснюється за допомогою зовнішньої дії на учасників конфлікту.

Можливі дії учасників у ситуації конфлікту. 

В основі класифікації дій у конфлікті лежать такі складники:

 * характер дій (активний наступ, оборонні й нейтральні);

 * ступінь активності в здійсненні дій (активні — пасивні; ті, що ініціюють — дії у відповідь);

•  спрямованість дій учасників у конфлікті (передбачається спрямованість на учасника, на третіх осіб, на самого себе).

   Усю різноманітність дій можна об'єднати в декілька загальних класів або типових стратегій поведінки в конфлікті. Найчастіше виділяють такі стратегії поведінки в конфліктах (загальні схеми дій):

 * стратегія поступок — зниження власних прагнень, внаслідок чого результат конфлікту стає менш приємним, ніж хотілося б;

 * стратегія уникання — вихід з (або обхід) ситуації конфлікту (фізичний або психологічний);

 * стратегія бездіяльності — перебування в ситуації конфлікту без жодних дій для його вирішення.

   Як правило, у конфлікті використовуються комбінації стратегій або загальних схем дій, деколи домінує одна з них. Найчастіше конфлікт починається з кооперативної поведінки, проте при його невдачі в хід пускається стратегія суперництва, яка може також виявитися неефективною. В цьому випадку знову відбувається звернення до проблемно-вирішальної стратегії, що приводить до успішного вирішення конфлікту.

   Стратегії реалізуються через різні тактики. Стратегії — це не тільки загальна схема дій, але й базові та допоміжні цілі дій, а тактика — це засоби досягнення цілей. Одна і та ж тактика може використовуватися у межах різних стратегій. Необхідно також відзначити, що у конфліктології та психології конфліктів нерідко ототожнюються стратегії і стилі поведінки.

   Основними тактиками поведінки у конфлікті, або як їх ще називають, тактиками дії, є:

 * раціональне переконання — використовування фактів і логіки для підтвердження своєї   позиції й переконання протилежної сторони в конфлікті;

 * тиск — вимога, наказ, загрози;

 * апеляція до влади, санкції — використання стягнень і винагород;

 * доброзичливе ставлення, підлабузництво — створення у протилежної сторони уявлення про наявність у неї привабливих якостей, про те, що її позиція, погляди, пропозиції заслуговують пошани, є цікавими;

 * коаліційна — прохання про підтримку, союз;

 * взаємний обмін благами, обіцянки;

 * маніпулятивна — введення інших учасників конфлікту в стан хвилювання, деякого непорозуміння, керівництво їх увагою, створення ефекту несподіванки;

 * зобов'язання, що не відміняються, коли одна зі сторін здійснює певну дію до того часу, поки її умови не будуть прийняті;

•  загроза — деструктивна й недоброзичлива тактика, що може бути використана у разі неготовності або нездатності однієї зі сторін поступатися далі.

Виокремлюють тактики:

 * раціональні (наприклад, тактика раціонального переконання) та

 * ірраціональні (наприклад, тактика тиску або підлабузництва);

 * «м'які» і «жорсткі». М'якою вважається тактика, наслідки застосування якої для іншої сторони приємні або нейтральні (наприклад, тактика підлабузництва або тактика раціонального переконання). Жорсткою — тактика, що може викликати неприємні психологічні наслідки для іншої сторони (наприклад, тактика тиску);

 * безпосередньої дії (інформування про суть справи) і 

 * тактики опосередкованої дії (те, що хотілося б від об'єкта дії, але що прямо не згадується). До полюсу безпосередності тяжіють вимоги або прохання, а до полюсу опосередкованості — доброзичливе звертання або підлабузництво.

   Виокремлення стратегій конфліктної поведінки, їх особливостей та ефективного застосування у виході з конфлікту тісно пов'язане з індивідуальним вибором особистості та переважанням певної стратегії поведінки, а також відповідністю стратегії і застосовуваних тактик особистісним властивостям і звичному стилю поведінки особистості у спілкуванні.

   Важливу роль у виборі стратегії або стилю поведінки в конфлікті та у визначенні їх ефективності відіграють результати конфліктних дій. Будь-яка конфліктна дія може мати чотири основні результати:

 * повне або часткове підкорення іншої сторони або учасника конфлікту;

 * компроміс;

 * переривання конфліктних дій;

 * інтеграція й вирішення конфлікту.

   Той або інший результат конфліктних дій залежить від адекватності та ефективності стратегії, що використовується, тактик поведінки в конфлікті, а також від особливостей динаміки конфлікту і його усунення. Конфлікти виникають і зникають не раптом. Вирішуючи конфлікти, важливо враховувати, на якому з етапів розвитку або ескалації конфлікту знаходяться стосунки між його учасниками.

    Особливе місце займають психологічні складові конфліктної ситуації: прагнення учасників, стратегії і тактики їх поведінки, особливості сприйняття конфліктної ситуації, тобто так звані інформаційні моделі конфлікту. Такі моделі є у кожного учасника конфлікту, і, саме у відповідності з ними учасники організують власну поведінку в конфліктних ситуаціях і конфліктах.

   Мотиви у конфлікті — це спонукання до вступу у конфлікт, пов'язане із задоволенням потреб учасників, сукупність зовнішніх і внутрішніх умов, що викликають конфліктну активність суб'єкта. У конфлікті часто непросто з'ясувати справжні мотиви учасників, оскільки у більшості випадків їх приховують і по-різному тлумачать, що відрізняється від первинних мотивів.

   Активність учасника конфлікту обумовлюється потребами. Це стани особистості, потреби у владі, ресурсах, моральних цінностях тощо, необхідні для існування й розвитку особистості, є джерелом її активності. Слід зауважити, що потреби у безпеці, визнанні, ідентичності, соціальній приналежності тощо, властиві як окремому індивіду, так і соціальній групі, суспільству й державі.

   Важлива роль у конфлікті належить інтересам та цінностям. Інтереси учасника конфлікту є усвідомленими потребами, які забезпечують його спрямованість на об'єкт конфлікту, сприяють реалізації його конфліктної поведінки.

   Мотиви особистості, групи не виникають самі по собі, а частіше викликаються ситуацією, умовами, в яких людина знаходиться. Крім того, мотиви учасників конкретизуються у їх цілях — усвідомленому образі передбаченого результату, на досягнення якого спрямовані дії людини. Метою участі особистості у конфлікті є уявлення щодо кінцевого результату конфлікту, його передбачений, визначений наперед результат.

   Виокремлюють стратегічні й тактичні цілі учасників конфлікту. Основна мета учасника — оволодіння об'єктом конфлікту, їй підпорядковуються тактичні цілі. Однак, залежно від розвитку конфлікту, ця основна мета може бути замінена на іншу (наприклад, нанесення матеріальної, моральної або психологічної шкоди іншій стороні), що на початку конфлікту виступає як мета-засіб.

Суттєве місце в конфліктах займає ще одна важлива складова — позиція учасників, тобто, ставлення учасника до конфліктної ситуації, що виявляється у відповідній поведінці та вчинках.

                              Особливості сприйняття 

                                конфліктної ситуації

   Проблематика образів конфліктної ситуації або інформаційних моделей почала розглядатися у конфліктології та психології конфліктів порівняно недавно. Образ конфліктної ситуації або ж інформаційна модель у психології, а в подальшому, у конфліктології — суб'єктивна картина ситуації, що складається у психіці кожного з учасників. Такі образи містять у собі:

 * уявлення учасника про самого себе (свої мотиви й прагнення, цілі та цінності, можливості тощо);

 * уявлення про інших учасників або про іншу сторону (їх цілі, мотиви, цінності, бажання, можливості);

 * уявлення кожного учасника про те, як інші сприймають його;

 * уявлення про середовище та суспільне оточення, в якому складаються конкретні взаємини.

Викривлення у сприйнятті конфліктної ситуації, які спричиняють розвиток та розгортання конфліктів:

1. Викривлення конфліктної ситуації у цілому (спрощується, схематизується, зменшується, поляризується, тлумачиться неадекватно).

2. Викривлення сприйняття мотивів поведінки у конфлікті (егоцентрична мотивація, негативна й упереджена оцінка мотивів іншого).

3. Викривлення сприйняття дій, висловлювань, вчинків (негнучка й незмінна власна позиція, позиція іншого розглядається як помилкова).

4. Викривлення сприйняття особистісних якостей (егоцентричне й неадекватне сприйняття себе, гіперболізація негативних якостей іншого, підсилюється «образ ворога».

   Дослідження дозволяють відзначити ряд психологічних чинників, що обумовлюють і підсилюють ступінь викривлення сприйняття:

 * стан стресу значною мірою змінює протікання психічних процесів, може ускладнювати мислення, спрощувати й модифікувати сприйняття;

 * особистісні якості, що заважають адекватності та гнучкості сприйняття конфліктної ситуації: ригідність, агресивність, заздрість, жадібність тощо;

 * надмірний рівень негативних емоцій, який може спричиняти викривлення у сприйнятті, особливо, травматичних ситуацій;

 * домінування агресивної поведінки й агресії у життєвій позиції;

 * високий ступінь переживань, особливо у кризові періоди життя, який впливає на адекватність і гнучкість перцептивних процесів;

 * стан залежності (алкогольні або наркотичні стани) та співзалежності;

 * рівень інформованості учасників один про одного. Відсутність необхідної інформованості сприяє виникненню страхів, підвищує тривожність і неадекватність у вирішенні проблеми. Відсутність необхідної інформованості може створювати можливості для маніпулювання учас­ никами та їх думками;

 * негативне настановлення на іншого учасника (за рахунок цілеспрямованого й зацікавленого маніпулювання прихованих учасників конфлікту);

 * низький пізнавальний рівень розвитку учасників конфлікту, підвищена сугестивність та несамостійність, некритичність мислення, інтелектуальна обмеженість;

 * низький рівень саморегуляції, що впливає на рівень критичності та адекватності сприйняття і на характеристики пізнавальних процесів;

 * підвищена значущість проблеми й результату конфлікту для учасників (підвищена зацікавленість результатами вирішення проблеми конфлікту);

 * специфічні особистісні властивості — ригідність, агресивність, заздрість, жадоба тощо.

                                       ДИНАМІКА КОНФЛІКТІВ

   Є багато різноманітних думок щодо структурних компонентів, що дозволяють описувати конфлікт у динаміці. Їх визначають як етапи, стадії, фази конфлікту, при цьому має місце деяка неоднозначність і еклектичність у визначеннях. Спільним є виокремлення двох головних: конфронтація, коли переважають силові методи і кооперація, при якій здійснюються зусилля для пошуку рішення, яке задовольняло б обидві сторони.

   Уявне розмежування конфлікту в процесі психологічного аналізу на етапи дозволяє розглядати його як явище зі складною структурою. При цьому, окремі стратегії мають різний зміст на різних стадіях конфлікту.

   У конфлікті є періоди «дослідження» можливостей протилежної сторони (учасника), коли пряма конфронтація відсутня. Кожний з етапів (стадій, фаз) конфлікту має свої характерні ознаки, сигнали, які дозволяють визначити позиції протилежних сторін, тип стосунків між ними.

   Перехід від одного етапу до іншого за часом може бути тривалим або коротким. Залежить це від індивідуально-психологічних особливостей взаємодіючих осіб, значущості цілей особистості щодо ситуації, в якій виникли розбіжності.

   Таким чином, під динамікою розвитку конфлікту розуміють раптову або поступову зміну взаємостосунків між учасниками, що залежить від специфіки міжособистісних взаємин, характерологічних особливостей учасників і значущості переслідуваних ними цілей з урахуванням чин­ ників реальної дійсності, які впливають на них.

Динаміка розвитку конфлікту включає такі складові:

1. Виникнення конфліктної ситуації.

Конфлікт не виникає раптово, миттєво, йому передують приховані або відкриті соціально-психологічні процеси між особистостями або у свідомості особистості, та, нарешті, у будь-якій групі, тобто спочатку виникає конфліктна ситуація.

Конфліктна ситуація — це відносно стійке поєднання намірів людини з умовами їх досягнення. При такому визначенні психологічна ситуація складається з двох основних частин: намірів і умов, зміни в яких ведуть до зміни ситуації.

   В період, що передує конфлікту, психічний світ особистості (психічні процеси, властивості, стани) може виявлятися по-різному. При цьому емоційні переживання можуть характеризуватися підвищеною тривожністю, страхом, ворожими відчуттями, бажанням чинити опір, упередженістю, агресивністю, підйомом, спадом, упевненістю або невпевненістю тощо. Ці внутрішні стани і переживання породжують неврівноваженість системи «особистість — навколишнє середовище», що впливає на особистість, що у свою чергу, викликає неузгодженість її внутрішнього й зовнішнього стану, негативно впливає на сприйняття особистістю її оточення.

   В конкретній ситуації неврівноваженість внутрішньої психологічної структури особистості може виражатися в підвищеній дратівливості, негативній реакції на людей, слова, предмети, явища тощо. Розлад у психологічній структурі особистості приводить її у такий критичний стан, для якого достатньо іноді незначної дії, щоб виник конфлікт. Тому важливо своєчасно вжити заходів для запобігання або нейтралізації конфліктного стану. Конфлікт можна й необхідно запобігати на цій стадії, тобто стадії передконфліктної ситуації, коли розбіжності, суперечності тільки зароджуються. Головне — виявити причину і ліквідувати її. Адже попередити хворобу легше, ніж лікувати.

   Аналіз окремих конфліктних явищ дозволяє припустити, що динаміка розвитку й протікання конфліктного явища характеризується такими величинами:

 * межею, тобто тим ступенем напруження, який створює схильність до конфлікту;

 * часом виникнення та ескалації конфлікту, від моменту виникнення конфліктної ситуації і терміном перебування особистості у конфлікті.

2.Усвідомлення об'єктивної конфліктної ситуації. Коли суперечності стають усвідомленими, і протилежна сторона відповідає реальним діям (поведінкою), конфлікт стає реальністю, бо тільки сприйняття ситуації як конфліктної породжує відповідну поведінку (із цього також витікає, що суперечність може бути не тільки об'єктивною, тобто реально існуючою, але і суб'єктивною, уявною). Для того, щоб конфлікт був усвідомлений, необхідний інцидент, тобто ситуація, при якій одна зі сторін починає діяти, ущемляючи інтереси іншої сторони.

   Варіанти співвіднесеності між суб'єктивними та об'єктивними аспектами конфліктної ситуації:

 * конфлікт, який адекватно розуміють учасники. Це об'єктивна конфліктна ситуація, і сторони правильно її розуміють;

 * конфлікт, що відносно неадекватно сприймають учасники. В цьому випадку має місце об'єктивна конфліктна ситуація, а сторони сприймають її відносно адекватно, з тими або іншими відхиленнями від реального стану речей;

 * конфлікт, в цілому не розуміють. Об'єктивна конфліктна ситуація є, але вона не сприймається як така потенційними учасниками конфлікту;

 * помилковий конфлікт. Об'єктивна конфліктна ситуація відсутня, але сторони сприймають свої стосунки як конфліктні.

   Після того як конфлікт усвідомлюється, сторони переходять до конфліктної поведінки, спрямованої на блокування досягнень протилежної сторони, її прагнень, цілей, намірів.

   Суттєвим є усвідомлення учасниками своєї поведінки як конфліктної. Може бути і так, що дії одного суб'єкта стосовно іншого стають засобом для зняття внутрішнього напруження. В цьому випадку внутрішньоособистісний конфлікт переходить у міжособистісний.

3.Інцидент, мотив конфлікту. Обставини, які обумовлюють конфлікт, можуть бути різні. Поштовхом до вступу у конфлікт, як правило, є внутрішнє або зовнішнє спонукання, обумовлене ставленням особистості до середовища. Такими можуть бути: зневажливий жест, міміка, грубе, різке слово, образливий тон, фізична або моральна образа, недоброзичливий погляд, приниження гідності особистості, упереджене ставлення до особистості, необ'єктивна оцінка результату діяльності особистості чи групи, байдужість, формалізм, бюрократизм тощо.

   При цьому необхідно відзначити, що слова та інтонація — найсуттєвіші подразники, що штовхають людину на конфліктну протидію. Саме слово має стимулюючу функцію за наявністю певного ставлення до партнера. Негативна реакція на слова свідчить про напруження у стосунках між людьми. Вона може проявлятися у міміці, жестах, «злому погляді», напруженості, недоброзичливості, підкреслено неуважній або нетактовній поведінці, байдужості тощо.

4.Розширення та ескалація конфлікту супроводжується, як правило, зіткненням протидіючих сторін у формі демонстративної поведінки, висловів, а іноді і фізичних дій. Це зіткнення носить гострий емоційний характер і відрізня