Гордість

Гордість — це диявольський винахід, початок і схови­ще гріхів.

У собі цей гріх тяжко зауважити, бо він чисто духовний і не пов'язаний з нічим матеріальним, як, наприклад, пия­тика, крадіжка тощо.

Один премудрий старець картав гордого брата, а той, засліплений, сказав йому: „Прости мені, отче, я не гордий". Старець заперечив: „Чим же ти, сину мій, ясніше можеш до­казати свою гордість, як не тим, що говориш: „Я не гордий"?

Властивість гордості — самого себе поставити ви­щим від інших. Гордий отримує задоволення не від того, що має, але від того, що має більше чи краще від інших. Не каже: „Я гарний, багатий, здібний", але: „гарніший, багат­ший, здібніший". Фарисей хвалиться:„£оже, дякую тобі, що я не такий, як інші люди — грабіжники, неправедні, пере-любці або як оцей митар" (Як. 18,11).

Бог залишає піклуватися людиною, коли її розум любується про свої заслуги, про що свідчать упадки при великих віруваннях.

Святий Макарій Єгипетський описує, що бачив такого, котрий у часі переслідування за Христову віру був провід­ником, а коли настала свобода, він був у великій пошані, і розум його зійшов у такий стан, якби він ніколи не чув Бо­жого слова.

Ще інший подвижник, який жив біля св. Макарія, вига­няв бісів, виліковував хворих накладанням рук. Потім, прос­лавлений світом і насолоджуючись самим собою, згордів і упав у саму глибину гріха.