Микола Орлов

 

    Микола Орлов –школяр-це три періоди життя. Перший – це початкові класи. Мені неймовірно пощастило, що першою вчителькою була Євгенія Борисівна Короздієвська. Це супер Людина! Все найкраще і найдобріше в мені – школярі – від неї. Там же проявилась перша симпатія і перший дитячий поцілунок, після якого сховався під парту і думав, що від сорому згорю. Симпатія до цієї дівчини була до закінчення школи та не пройшла і тепер. Перше зауваження у щоденнику теж з’явилось у початкових класах. Звучало воно так: „Збивав на ковзанці дівчат”. Звичайно збивав, тільки я вважав, що я їх обіймаю, а вони від того падають.

    Наступний етап 5-9 класи. Це формування характеру. Тут з’явився спорт-бокс, який дуже у цьому допоміг. Я навчився приймати удари у прямому і переносному сенсі, і давати відсіч. Перша двійка звалилась на голову у шостому класі з алгебри. Така жирна і негарна.

    Просидів я із тією двійкою до самого вечора, так не хотілось на очі батькам показуватись. Але прийшлось врешті-решт.  Цікаво стало займатись хімією, хоч багато хто її не любив. А я навпаки записався у хімічний гурток і що ми там тільки не виробляли. Реальні досліди, фокуси, реактивне паливо, що згодом з успіхом застосовувалось у вуличних показах. В цей період почали формуватись якісь перші думки про доросле життя. Точно не хотів займатись математикою, хоч класним керівником була саме вона – Трач Ольга Прокопівна. Я так і сказав „Непотрібна мені ваша математика, я істориком буду”, як виявилось… історія закінчилась із розпадом СРСР, а перший іспит який здавав у ВНЗ був з…математики! І здав успішно (і це через рік після закінчення школи) і до сих пір з числами пов'язаний!

    Старші класи. Пройшли легко. Спорт, виступи, змагання, олімпіади із шкільних дисциплін. Я став собі потроху подобатись  в голові почало складатись уявлення про те чим хочу займатись у житті. Я знав точно, що все буде так , як було у мене на день Букварика у першому класі(я був буквою „Х”) – „хорошо” (на російській мові вчились тоді). Я вже жив майбутнім. Тому випускний вечір, якого так всі чекали,для мене став формальністю. Я прийшов – отримав атестат, медаль і навіть не затанцювавши першого танця, пішов додому зі словами „Дякую школо, все що я хотів я вже від тебе отримав”. Дівчата гуляли до світанку зі своїми кавалерами і моїми однокласниками, а я у тиші вдома мріяв про доросле життя, яке мало початись завтра…

    І сьогодні через 20 років після випускного я можу повторити і доповнити „Дякую школо! За все! Я пам’ятаю кожного із тих, хто мене учив, і Слава Богу, що є ще дехто із вчителів, кому можу сказати ці слова прямо у вічі. Сподіваюсь, що своїм недовгим поки що життєвим шляхом, я не підвів тебе, Школо!”

 

 

 

Петр Бойко

 

    Я в своём классе учился с 1 по 8 класс. Потом уехал в г. Николаев. Так складывались жизненные обстоятельства. Но учёба в этом классе навсегда осталась самым светлым пятнышком в моей жизни. У нас в классе были самые красивые девчонки. И моя первая любовь (тайная, конечно)… 

    Мои первые друзья – тоже появились в этом классе. Мой самый первый друг был Эдик Попель. Вообще, ребята в нашем классе были очень дружные. Мальчишки любили поиграть в футбол и перебрать струны на гитаре, очень многие занимались разными видами спорта. Могли подшутить друг над другом, а иногда и над учителями. Учителя к нашим шуткам, чаше всего, относились снисходительно. Может где-то немножко хулиганили не осознавая этого (в том числе и я). Всегда старалась нам помочь разобраться в этих начальных жизненных ситуациях наш классный руководитель – Нила Юхимовна Глаговяк. Я думаю, что все ученики, которые учились у нашего классного руководителя, всегда вспоминают и говорят о ней с уважением и благодарностью.

 

 

Сергей Васильченко

 

Добрый день.В 1981 году закончил 10 А класс.Класным руководителем была Чебаненко Валентина Степановна.Поступил в водный институт г.Ровно ,учился там год,ушел.В 1982 году поступил в Сумское ВАКУ,в 1986 году закончил.Служил в Чехословакии,г.Нижний Новгород,Дальний Восток(Чукотка),Пермский край,Чеченская Республика.Сейчас в г.Казань преподаватель в Казанском военном институте.

 

 

Наталия Семенец (Плетнева)

 

Я- выпускник 1975 г. - замечательного 10 -А класса - классный руководитель Конева Лариса Павловна, ох и натерпелась она с нами! А вот неформальной нашей классной "мамой" была Нина Антоновна (украинский язык и литература) - учила нас уму-разуму, вытирала слезы, журила за проделки. Спасибо огромное всем учителям! После окончания УИИВХ уехала по распределению работать в далекую страну Удмуртию, г.Ижевск. Думала на три года, но немного задержалась! Вначале работала в проектном институте - проектировала пруды, плотины, потом вышла замуж, появились в нашей семье двое детей. Со временем перешла работать в систему высшего образования. Всегда вспоминаю школьные годы с легкой грустью - очень редко удается увидиться со своими одноклассниками. Два года назад была в Здолбуново - встречалась с Юрой Лебедевым - он поведал мне много историй о наших школьных товарищах. Всем большой привет, помню всех, бывает листаю альбом - какие же мы все там молодые, веселые, уверенные в своем будущем!