Кеда (Єгорова) Тетяна Євгенівна – випускниця 1991 року, викладач, асистент кафедри аналітичної хімії хімічного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кандидат хімічних наук.

Наш випуск 1991 року був останнім випуском радянського періоду школи. Труднощі останніх років існування СРСР далися взнаки, і після 8-го класу у 1989 році навчатися у профтехучилища пішла половина наших однокласників, що зумовило необхідність об’єднання двох класів в один з переважаючою дівочою частиною (з 25 учнів було 5 хлопців). Класний керівник – Вашкевич Віра Йосипівна.

Моя перша вчителька – Смотр Лідія Йосипівна. Завжди виважена, спокійна Лідія Йосипівна уміло навчила нас базовій грамоті, повторюючи, що лише старанною працею можна здобути знання. На уроках вона часто повторювала: «Без труда не выловишь и рыбку из пруда», «Терпенье и труд – все перетрут». На разі розумію, що ці простенькі приказки і є формула успіху. Серед учнів Лідія Йосипівна ніколи не виділяла «улюбленців», однаково вимогливо ставилася до всіх, намагалася об’єднати нас у дружний колектив. І ці зерна злагоди і добра дали паростки щирих стосунків, які зберігаються між моїми однокласниками і дотепер.

У старших класах мені теж пощастило з вчителями, які старанно докладали зусиль, не шкодуючи свого часу, щоб ми всі одержували ґрунтовні знання з загальноосвітніх предметів. Манера викладання у всіх була різною.

Піскаєва Тамара Євгенівна, вчитель російської мови і літератури, була вимогливою, не даючи „спуску” ні учням, ні собі (залишається лише здогадуватись, скільки часу вона проводила ретельно перевіряючи зошити, занотовуючи наші помилки). Завдячуючи Тамарі Євгенівні, ми пізнали твори Маяковського, Булгакова, Блока, Ахматової, Гумільова, Мандельштама, навчились мислити самостійно, писати твори без „критики”.

Лагідна і усміхнена Неоніла Юхимівна Глаговяк, вчитель української мови і літератури, так зуміла навчити нас у російській школі української грамоти, що сторонні і не здогадувались, що у повсякденні ми переважно спілкуємось російською. Уроки нашої Нілочки (як називали її учні поза очі, і вона про це здогадувалась) це завжди був відпочинок, на них дозволялось навіть легенько перекусити тим, хто не встиг на перерві. Нам подобалось на уроках розігрувати сценки з відомих творів. Неоніла Юхимівна була ініціатором чудових „Вечорниць” з варениками, виставами і піснями, які ми проводили для учнів старших класів, вчителів і батьків. А наша постановка за п’єсою Тараса Шевченка „Слєпая” одержала Першу премію на обласному огляді у м. Острозі у 1989 р.

Базовий курс англійської мови, тоді єдиної іноземної, що вивчалась у нашій школі з 4-го класу чудово подавали Мельник Галина Іванівна і Вашкевич Віра Йосипівна. Спокійні „англічанки” крок за кроком вчили писати і розмовляти чужою нам мовою. Одержаний рівень знань я змогла оцінити вже студенткою університету: мені не довелося докладати додаткових зусиль, щоб бути на рівні випускників столичних спеціалізованих шкіл, а згодом без перекладача побувати у США.

Вчитель історії – Буцька Людмила Миколаївна – намагалася донести до юних сердець вміння розпізнавати правдиві факти за шорами існуючої тоді цензури. Уроки Людмили Миколаївни були динамічними, до них готувався весь клас.

«Сюрприз! Сюрприз! Да, здравствует, сюрприз!» Цими словами починалися уроки фізики, які проводив Онуфрійчук Володимир Петрович. «Сюрпризи», або мініконтрольні по перевірці матеріалу, проходили у жорстких умовах: писали лише на аркушах з його підписом спеціальною ручкою, дивитися можна було на вчителя і стелю. Тоді ми здригалися при слові «сюрприз», сьогодні я розумію, що це дієва форма контролю і стимулювання до навчання, і часто використовую цей прийом і у своїй викладацькій практиці. Треба віддати належне Володимиру Петровичу не лише як вчителю фізики, але і класному керівнику, яким він був у нас формально з 6 по 8 клас, а фактично – до випуску. Володимир Петрович проводив з нами багато часу.  Виховні години проходили нестандартно: ми знайомились з невідомою нам рок-музикою та західними рок-групами, дивилися слайди про життя у інших країнах, розмовляли про роль чоловіка і дружини у сім'ї. Володимир Петрович вчив нас життю і долучав нас, особливо хлопців, до заняття спортом, ми ходили у походи до лісу за грибами, каталися на лижах, організовували святкові вечори. Нам пощастило, і шкода, що школа втратила чудового педагога, який віддав перевагу бізнесу.

Добрим словом хочеться згадати також керівництво школи, під чиїм пильним оком працював налагоджений шкільний механізм: директора – Терещенко Віктора Арсеновича, завучів – Ольшевського Олександра Миколайовича, Савенко Ольгу Тихонівну, організатора позакласної роботи – Базалінську Ларісу Федорівну. Ми щиро вдячні усім вчителям, які з нами працювали і вкладали в нас душу. Математики – Заблоцька Валентина Михайлівна, Брудновська Віра Йосипівна; хімії – Крайня Лілія Григорівна, географії – Чебаненко Валентина Степанівна, Пашкевич Олена Володимирівна, біології – Бойко Олександра Андріївна, Проценко Ірина Трохимівна, фізкультури – Базалінська Лариса Федорівна, Поліщук Надія Іванівна, музики – Перепелиця Людмила Володимирівна, малювання – Єгорова Ольга Іванівна, праці – Кородзієвський Василь Миколайович, Мельников Олександр Сергійович, Середюк Марія Петрівна, Голубець Валентина Богданівна.

Мені завжди приємно згадувати школу. Єдина прикрість – у ці роки можна повертатися лише подумки. Але є позитив – до шкільного порогу можна завітати завжди!