Таїна величі Павла Тичини - 11 Лютого 2011 - Щоденник творчості - Здолбунівська гімназія
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSЧетвер, 08.12.2016

Меню сайта
ФІШКА - шкільна газета
Категорії розділу
Юлія Мулевич [4]
Вірші, пісні, твори, проза
Руслан Йосипович Чандик [11]
Уроки, розробки, завдання
Наше опитування
День туризму сподобався більше ніж у 2009 р.?
Всього відповідей: 307
Статистика
Здолбунів
Locations of visitors to this page

Щоденник творчості

Главная » 2011 » Лютий » 11 » Таїна величі Павла Тичини
Таїна величі Павла Тичини
10:45

"Добридень, – я світу сказав". Таїна величі Павла Тичини

 Павло Тичина
15:05 31 січня 2011 року

 

Перед тим, як стати до розмислів про Павла Григоровича, скористаюсь визначенням російського письменника Пришвіна, котрий доводив, що є поети, талановитіші од свого розуму, а є мудріші за свій талант. Якщо йти за цією «формулою», то, скажімо, в Росії до першого крила можна б віднести Сергія Єсеніна, а до мудрішого за свій талант Валерія Брюсова. Відповідно в Україні таку пару могли б скласти Володимир Сосюра – Микола Бажан.

Застерігши щодо приблизності будь-яких «формул» стосовно поезії, все ж згодьмося, що ця «приблизність» наближається таки до справдешності.

П. Тичину однак не втиснеш в жодні рамки. До нього, як до інших – хоч і талановитих та неперехідних – не надається застосувати згадану «схему», позаяк Павло Григорович, – не просто піднебесний поет, а виняткове явище, котре, як сонце, сприймаєш з усіма його протуберанцями, плямами і завихреннями. Відтак, приймемо Тичину за сонячною короною і світлом, котре і через 120-ліття по його народженню світить і гріє, і дивує.

Назвати його генієм було б тривіально, особливо нині, коли цим захмарним титулом щедро увінчуються більш-менш здібні віршарі. Ще раз виділимо курсивом: Павло Тичина – це явище планетарного масштабу, і диво те – як суто українське, так і вселюдське. Не марне ж уже перші його збірки «Сонячні кларнети», «Вітер з України» й інші майже водночас стали відомі не лише в Україні, а й у світі – аж до Бенгалії.

Таїна цього феномену в тому, що він не вимучував перо, позаяк сама поезія говорила його устами від імені глибинної України. Він настільки відчував материнське слово, що свої поезії творив не за стандартами версифікаторства , а за музикою небесних сфер, чутними тільки йому єдиному:

Танцюють цвітно цілують томно

в туніках білих неначе бал

Нагрудять вправо

одгрончить чар

схитнуться вліво

лілейні лі...

Справді, ці рядки, читаючи як регульований вірш, можна неоднораз спіткнутися об несподіваний виступ чи поріг. Коли ж послухати в проспіві Тичини (а я мав щастя чути!) з його особливим тенором, ця поезія набуває вишуканої віртуозності, з плавкими мелодійними переходами й переборами.

Поетичним гербом Тичини, здавалось би, мала стати скрипка, як найближчий, найдіткливіший знак тонкої і ніжної поетової душі. Але то – лише на перший погляд. Скрипка не в змозі увібрати всю поліфонічну тичининську натуру...

Мені пощастило познайомитися з Павлом Григоровичем у зеніті його слави. Це був воїстину батько, що, свідомий своєї ролі, ваги і покликання, беріг, збирав і леліяв молоде літературне пагілля.

Таїна величі Тичини, як на мене, передовсім у тому, що він од корінця до крони – національний поет і тим дорогий людям усіх куточків землі, бо прилучив їх до ще незнаного, притаманного лише українській поезії, проклавши аркодужні мости до серця нашої пісні.

Народний – в найпотаємнішому розумінні цього слова, – Тичина був сміливим новатором у формі й змістових пошуках і вже од перших своїх кроків, прийнявши благословення від самого Михайла Коцюбинського, стояв на рівні здобутків європейської і світової поезії. Його славнозвісний цикл «В космічному оркестрі», створений ще 1921 року, в пору майже суцільної неграмотності, в голод і холод, долаючи хатянсько-хуторянське назадництво, піднявся на таку височінь прозріння, що правнуки ХХІ космічного століття відкривають для себе нові материки у творчості сивого майстра!

Павло Тичина за могутністю подарованого йому природою таланту, за своїм інтелектом і творчим розмахом належить до майстрів світового класу. Аналогія – річ вельми ризикована. І все ж, коли б мені випало з кимось його порівняти, я спинився б на Гете. При цьому за точку дотикання узяв би «Фауста» і «Сковороду».

Так, він був запрограмований небесами виповісти всю глибину ніжності платонічного і чуттєвого кохання, всю красу рідної мови:

Заставайся, ніч настала,

вся в тумані-молоці –

Спать мене поклала

Тая на дівочій руці. . .

(1916 рік)

 

Я мертвих всіх палю, палю.

Огнем живих своїх я грію.

І як я вмру – не розумію:

життя моє – одвічне є.

(1915 рік)

Блакить мою душу обвіяла,

душа моя сонце намріяла,

душа причастилася кротості трав.

– Добридень, – я світу сказав.

(1907 рік)

Одначе не випало Павлові Григоровичу купатися в пелюстках ніжності: Україна стала його першою і останньою любов’ю. І це ще з отроцьких літ, ще з субот Коцюбинського. Чи знав поет, що за любов до України, причому не просто до материзни, а до України вільної і самодостатньої, доведеться платити стражданням? Знав, і достеменно усвідомлював, об чім недвозначно засвідчують його поезії уже перших збірок.

Як провидень, Павло Тичина першим відчув поразку національної революції, проспівавши реквієм:

Зразу ж за селом –

всіх їх розстріляли,

всіх пороздягали,

з мертвих насміхали,

били їм чолом.

 

Випала ж зима!

Що тепер всім воля,

врізали вам в голові тополя,

а голів нема.

(1918 рік)

І ніхто – ні в 20-тих, ні по голодомору 33-го, ні в нинішньому ХХІ віці – ніхто з такою жахливою точністю не змалював апокаліпсис голоду, який обертає людину на неусвідомлений каннібалізм.

Загупало в двері прикладами

Заграло у шибку:

– Ану, відчиняй, молодице,

чого ти там криєшся в хаті.

 

Застукало серце, різнуло:

«Ой горе, це ж гості до мене.

Та чим же я буду вітати –

і ще ж синок не вварився»,

(1921)

Навіть потойбічні видива Ієроніма Босха пригасають в інформально пекельному одблиску тичинівського скрику.

...З плином часу відкриватиметься незглибимість цього воістину українського дива. Вірю, що й грядущі покоління, нарешті, усвідомлять, який духовний золотий злиток подарувало небо Україні !

Категория: Руслан Йосипович Чандик | Просмотров: 1503 | Добавил: zdsova | Теги: Павло Тичина | Рейтинг: 0.0/0 |
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]
Друзі сайту
  • Ти можеш ВРЯТУВАТИ ЖИТТЯ ДИТИНИ!
  • Українські пісні
  • Форма входу
    Семінар по психології - 26.11.2010р.
    Матеріали семінару
    Пошук
    Календар
    «  Лютий 2011  »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     123456
    78910111213
    14151617181920
    21222324252627
    28
    Районний семінар учителів англійської мови
    Районний семінар учителів української мови
    Районний семінар учителів початкових класів
    Учнівська науково-практична конференція

    Copyright MyCorp © 2016
    Зробити безкоштовний сайт з uCoz